Каталог статей

Дійсно, у більшості випадків позовні вимоги сформульовані саме у  вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; нотаріуси до участі у даних справах залучаються, як правило, в якості третіх осіб.

Отже, дійсно, стаття 50 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону України від 01.10.2008 уже не містить такого способу захисту права, як визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Саме тому з певного часу господарські суди притримуються позиції, висловленої, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2009 у справі №6/282/08, а саме: з приписів Закону України "Про нотаріат" вбачається, що у разі вчинення  нотаріусом виконавчого напису всупереч приписам законодавства, такі дії нотаріуса оскаржуються до суду і  в такому випадку вчинений нотаріусом акт визнається недійсним; враховуючи, що позовні вимоги були обґрунтовані саме посиланням на невідповідність виконавчого напису вимогам закону, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам вищенаведеного законодавства, та визнав правомірною відмову апеляційного господарського суду у задоволенні позовних вимог.

Що, однак, як свідчать матеріали Єдиного державного реєстру судових рішень, не виключає поодиноких випадків задоволення господарськими судами позовів про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (наприклад, судові рішення у справах Господарського суду м. Києва №6/487, №6/311), і уже після поширення відповідної судової практики, про яку йшлося вище.

При цьому слід враховувати, що практика розгляду даної категорії справ загальними судами досі незмінна – не зважаючи на нову редакцію ст. 50 Закону України «Про нотаріат», про яку йшлося вище, вимоги позивачів, адресовані у позовах до загальних судів, як правило сформульовані саме у вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, і такі вимоги розглядаються судами по суті, у тому числі із ухваленням у справах рішень про задоволення позову. Мають місце і випадки формулювання позовних вимог таким чином: «визнати виконавчий напис недійсним і таким, що не підлягає виконанню», а нотаріуси залучаються до участі у справах подекуди як треті особи, а подекуди – як співвідповідачі.

Відсутність єдиного підходу до розгляду судами загальної юрисдикції справ цієї категорії вимагає найпильнішої уваги фахівців, адже, у такому разі, можливість захисту прав та інтересів особи у кожному випадку звернення до суду перебуватиме в залежності від практики, що склалася у конкретному суді, або навіть  від власного погляду  судді, у провадженні якого перебуватиме справа, на це питання.

Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:  1) визнання права;  2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;  4) відновлення становища, яке існувало до порушення;  5) примусове виконання обов'язку в натурі;  6) зміна правовідношення;  7) припинення правовідношення;  8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;  10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як уже зазначалося, статтею 50 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду; право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, одним із способів захисту права, встановленим законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акту.

Якщо предметом оскарження є нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, а також нотаріальний акт, цілком обґрунтовано, що в якості відповідача у даній категорії спорів має залучатися саме нотаріус, яким вчинено таку нотаріальну дію/ нотаріальний акт.

Тоді, виходячи з положень ст. ст. 1, 12 ГПК України, та враховуючи, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, спір про визнання недійсним виконавчого напису буде підвідомчий саме загальному суду, адже однією із сторін такого спору виступатиме нотаріус.

Постає питання і щодо процесуального статусу стягувача у цій категорії справ. Нагадаємо, що досі стягувач залучався до участі в справі в якості відповідача на підставі ст. 50 Закону України «Про нотаріат» в редакції від 15.03.2006, а також процесуальних норм ст. 110 ЦПК України та ст. 15 ГПК України, про які йшлося вище.

Однак, слід пам’ятати, що норми ст. 110 ЦПК України та ст. 15 ГПК України є процесуальними нормами, які визначають правила підсудності прав, і фактично є нормами, прийнятими на виконання приписів ст. 50 Закону України «Про нотаріат» в редакції від 15.03.2006. Нині названа стаття 50 Закону діє в іншій редакції, а тому керуватися не актуалізованими нормами ст. 110 ЦПК України та ст. 15 ГПК України при визначенні суб’єктного складу сторін та способу захисту порушеного права у справах про оскарження нотаріальних дій/актів  є, як мінімум, необґрунтованим.Стягувач, на права та обов’язки якого безперечно може вплинути рішення у справі про визнання виконавчого напису недійсним, мав би залучатися до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача.

Питання правильного обрання способу захисту порушеного права є лише одним із тих, з яким стикаються суб’єкти господарювання в процесі оскарження виконавчих написів нотаріуса. Іншим питанням слід приділити особливу увагу в наступних статтях.