ПРО  КРЕДИТИ                     

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Prokredity  
Рішення Печерського райсуду м. Києва від 14.05.2010
ProkredityДата: Вт, 02.08.11, 21:27 | Повідомлення # 1
Сержант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Репутація: 0
Статус: Offline
справа №2- 552 –1/10 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2010 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Литвинової І.В.,
при секретарі - Лях Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”, ОСОБА_2, треті особи Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору іпотеки, укладеного з Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк”. В подальшому позивачем були змінені позовні вимоги і він просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008 є недійсним, в зв”язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати ОСОБА_2 іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, чим порушуються права позивача як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання. Також позивач стверджує, що він несе ризик позбавлення його права власності на належне йому майно, передане в іпотеку, у разі звернення стягнення на майно ПАТ «ОТП Банк» як наслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитом.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача - ПАТ «ОТП Банк» проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.
Відповідач ОСОБА_2 заперечив проти позову на аналогічних підставах.
Третя особа Національний банк України в судове засідання представника не направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за відсутністю представника та відмовити в позові.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з”явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з”явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008. Згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом в виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі.
У забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, за яким ОСОБА_1 виступив майновим поручителем ОСОБА_2 за зобов’язаннями останнього перед та передав в якості забезпечення виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_2 в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1.
Позивач стверджує, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.
В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідачі не спростували.
У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.
Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
ПАТ «ОТП Банк» надав суду банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання відповідачів на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.
Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.
З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) – а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.
Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_2 був ПАТ «ОТП Банк» у судовому засіданні не були надані.
Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.
Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
ОСОБА_2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк».
Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Вказане підтверджується і наданими ОСОБА_2 виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно банківських виписок, наданих ОСОБА_2, ці виписки здійснюються з поточного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1. Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок № НОМЕР_2 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».
Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «ОТП Банк» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.
Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Таким чином, ОСОБА_2 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк».
Посилання ПАТ «ОТП Банк» на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача- ПАТ «ОТП Банк» на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».
Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.
За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008, в забезпечення виконання ОСОБА_2 обов’язків за яким було укладено між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» договору іпотеки від 17.06.2008, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.
Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».
Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію Договору іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”, ОСОБА_2, треті особи Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити .
Визнати недійсним Договір кредиту № ML 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
Визнати недійсним Договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, укладеного ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року:
виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію Договору іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008 року;
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008 року.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий І.В.Литвинова

адреса в ЄДР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9398430
 
ProkredityДата: Вт, 02.08.11, 21:28 | Повідомлення # 2
Сержант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Репутація: 0
Статус: Offline
УКРАЇНА
Апеляційний суд міста Києва
МСП - 03680, м. Київ – 680, площа Солом’янська, 2-а

Справа №22-14931 Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач Корчевний Г.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Шиманського В.Й., Горелкіної Н.А.
при секретарі Приходько З.М.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргаю представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційною скаргаю ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки було задоволено.
Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_3, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
Визнано недійсним Договір іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
В порядку застосування недійсності Договору іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року, виключино з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року; виключено з Єдиного оеєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року.
Не погодившись з рішенням суду представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амелін Артем Олександрович та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційни скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно з»ясовани обставини по справі, а саме, що між ОСОБА_3, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір споживчого кредиту № ML 700\1198\2008, згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов»язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом і виконати всі інші зобов»язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі.
У забезпечення виконання ОСОБА_3, своїх зобов»язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_4, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, за яким ОСОБА_4, виступив майновим поручителем ОСОБА_3 за зобов»язаннями останнього перед банком та передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банку» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 129.
Після укладання договору іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, ОСОБА_4, дізнався про порушення своїх прав з боку ЗАТ «ОТП Банку», так як у банку не було законних підстав для укладання ні кредитного договору, ні договору іпотекі в зв»язку з відсутністю індівідуальній та генеральній ліцензії Національного Банку України, та звернувся до суду за захистом своїх законних прав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд вірно послався на ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Судом було вірно встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_3, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та укладати договір іпотекі з ОСОБА_4, так як банк не мав ні індівідуальній ні генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій.
Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Банківську ліцензію № 191 від 08 листопада 2006 року, колегія суду не приймає до уваги, так як ця ліцензія не є ні індівідуальною та ні генеральною на здійснення валютних операцій.
Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний Банк України видає індівідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Також колегія суду надала правову оцінку дозвілу № 191-1 та додаток до дозволу № 191 – 1 від 08 листопада 2006 року, яки надав представник апелянта банку, де чітко зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «ОТП Банк», дє відсутне право відповідача надавати валютні кредити фізичної особі.
Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09 листопада 2006 року, колегія суду прийняла до уваги і вважає, що цей висновок не стосується правовідносин котрі склалися у 2008 році між позивачем та відповідачами.
Доводи зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3, що задовольняючи позов ОСОБА_4, суд порушив його права, як позичальника, колегія суду не приймає до уваги, так як вони не доведени та не обгрунтовани.
Відповідно до ч. 2 , 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб....
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати
шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав
вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд
може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Інші доводи апеляційних скарг висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.
Таким чином, колегія суду вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, суд ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК Украіни, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційную скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:
Судді:

адреса в ЄДР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12267631
 
ProkredityДата: Вт, 02.08.11, 21:29 | Повідомлення # 3
Сержант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Репутація: 0
Статус: Offline
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року
м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Дьоміної О.О.,
суддів:
Гончара В.П.,
Кузнєцова В.О., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_2, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено.
Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_2, та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року.
Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року.
В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року.
У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий
О.О. Дьоміна
Судді:
В.П. Гончар

В.О. Кузнєцов

адреса в ЄДР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962
 
ProkredityДата: Вт, 02.08.11, 21:30 | Повідомлення # 4
Сержант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Репутація: 0
Статус: Offline
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


21 березня 2011 року
м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого
Жайворонок Т.Є.

суддів:
Барбари В.П.,
Берднік І.С.,
Глоса Л.Ф.,

Гошовської Т.В.,
Гриціва М.І.,
Гуля В.С.,

Гуменюка В.І.,
Ємця А.А.,
Заголдного В.В.,

Колесника П.І.,
Короткевича М.Є.,
Коротких О.А.,

Косарєва В.І.,
Кривенди О.В.,
Кузьменко О.Т.,

Луспеника Д.Д.,
Лященко Н.П.,
Маринченка В.Л.,

Онопенка О.О.,
Охрімчук Л.І.,
Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,
Пивовара В.Ф.,
Пилипчука П.П.,

Пошви Б.М.,
Прокопенка О.Б.,
Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,
Скотаря А.М.,
Терлецького О.О.,

Тітова Ю.Г.,
Шицького І.Б.,
Школярова В.Ф.,

Яреми А.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Національного банку України про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_37 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_36, треті особи: Національний банк України (далі – НБУ), ОСОБА_38, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_39, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,
в с т а н о в и в :
У січні 2010 року ОСОБА_37 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. У березні ОСОБА_37 змінив підставу, предмет та розмір позовних вимог, посилаючись на те, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) і закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке в подальшому було перетворене в публічне акціонерне товариство, укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору споживчого кредиту в його сторін не було індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_37 просив визнати недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ним і ПАТ «ОТП Банк»; виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію договору іпотеки й про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк»; виключено з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2011 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та зазначено: виключити з Державного реєстру іпотек запис від 18 червня 2008 року за реєстровим № 7407321 про державну реєстрацію договору іпотеки № 3187 від 17 червня 2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис від 17 червня 2008 року за №7400767 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № 3187.
У січні 2011 року ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_36, НБУ звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд судових рішень, ухвалених у даній справі, у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 просять скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
НБУ просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявники надали рішення Верховного Суду України від 20 жовтня 2010 року у справі № 6 – 50418св10, рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року у справі № 6-50418св10, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 листопада 2010 року у справі №2-25/2010, від 12 листопада 2010 року у справі №2-1832/10, від 26 листопада 2010 року у справі №2-1662/10, правовідносини в яких подібні до правовідносин у даній справі.
У доданих судових рішеннях міститься висновок про те, що за відсутності нормативних вимог для застосування індивідуального ліцензування щодо валютних операцій, пов’язаних із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку ; наявність у банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини в межах їхніх доводів, Верховний Суд України вважає, що заява НБУ підлягає задоволенню, заяви ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 – частковому задоволенню.
Судами встановлено, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. 8 листопада 2006 року, тобто до надання кредиту, ПАТ «ОТП Банк» отримало в НБУ банківську ліцензію № 191, дозвіл № 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Залишаючи без змін рішення суду першої й апеляційної інстанцій, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що ПАТ «ОТП Банк» не мало права на укладення договору споживчого кредиту з ОСОБА_36, оскільки кредит надано в іноземній валюті, а банк не отримав індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу; наявність у банку банківської ліцензії й дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих НБУ, не є достатньою підставою для здійснення банком валютних операцій.
З таким рішенням касаційного суду погодись не можна.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).
Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ . Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями , що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті .
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.
Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
За таких обставин не ґрунтується на вимогах матеріального права висновок касаційного суду про те, що за відсутності в ПАТ «ОТП Банк» індивідуальної ліцензії спірний договір споживчого кредиту не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним, наслідком чого є недійсним і договір іпотеки
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 353, 360-3, 360-4 ЦПК України, Верховний Суд України

постановив:
Заяву Національного банку України задовольнити.
Заяву ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий
Т.Є.Жайворонок

Судді
В.П. Барбара
І.С. Берднік
Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська
М.І. Гриців
В.С. Гуль
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
В.В. Заголдний
П.І. Колесник
М.Є. Короткевич
О.А. Коротких
В.І. Косарєв
О.В. Кривенда
О.Т. Кузьменко
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
П.В. Панталієнко
М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар
П.П. Пилипчук
Б.М. Пошва
О.Б. Прокопенко
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов
І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров
А.Г. Ярема

адреса в ЄДР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15090148
 
ProkredityДата: Вт, 02.08.11, 21:30 | Повідомлення # 5
Сержант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Репутація: 0
Статус: Offline
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2011 року
м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Гвоздика П.О.

суддів: Дербенцевої Т.П., Євтушенко О.І., Попович О.В.,
Юровської Г.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору, за касаційною скаргою «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва від 27 жовтня 2010 року,

в с т а н о в и л а:
У січні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладені. У березні 2010 року позивач змінив підставу, предмет та розмір своїх позовних вимог, мотивуючи позов тим, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_4 і закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке в подальшому було перетворено в публічне акційонерне товариство «ОТП Банк», укладено договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, відповідно до якого Банк надає позичальнику ОСОБА_4 кредит у розмірі 155 000 дол.США. На забезпечення виконання цього договору 17 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_2 і ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки ( майнової поруки) №РМL 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору кредиту у його сторін не було індивідуальної ліцензії, яка б надавала дозвіл для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на територіях України як засобу платежу. ОСОБА_2 також просив суд виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію договору іпотеки та про заборону відчуження нерухомого майна.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсним договір споживчого кредиту від 17 червняя 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис від 17 червня 2008 року № 3188 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору.
Постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року скасована, справа направлена на новий касаційний розгляд.
Відповідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги наявним матеріалам справи, колегія суддів приходить до наступного.
Судами було встановлено, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов’язань за зазначеним договором, в цей же день 17 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РМL 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. До надання кредиту ПАТ «ОТП Банк» отримав 8 листопада 2006 року в НБУ банківську ліцензію НОМЕР_1, дозвіл № 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Задовольняючи позовні вимоги суди обґрунтували свої висновки тим, що у ПАТ «ОТП Банк» була відсутня індивідуальна ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті, тому спірний споживчий кредит, який був виданий ОСОБА_4 17 червня 2008 року, не відповідав вимогам закону, у зв’язку з чим він є недійсним, внаслідок цього є недійсним і договір іпотеки.
Такі висновки судів є помилковими.
За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституцією України не встановлено обмежень щодо можливості використання грошових одиниць держави в Україні.
Відповідно до статті 192 ЦК України в Україні може використовуватися іноземна валюта у випадках і в порядку, встановлених законом.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Відповідно до статті 5 цього Декрету за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Чинним законодавством не установлено і межі термінів і сумм надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Як встановлено Постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, у п.5.3 зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Оскільки ПАТ «ОТП Банк», як фінансова установа, в установленому законом порядку отримав 8 листопада 2006 року в НБУ банківську ліцензію НОМЕР_1, дозвіл № 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.
Суди вірно встановили фактичні обставини по справі, підстави для їх переоцінки відсутні, проте, суди допустилися помилки у правильному застосуванні норм матеріального права та їх тлумаченні, що згідно зі ст. 341 ЦПК України є підставою для суду касаційної інстанції скасувати ухвалені по справі судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Ураховуючи викладене, керуючись ст.ст.336, 341, 346, 349, 360-7 ЦПК України колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва від 27 жовтня 2010 року – скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення: в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик

судді: Т.П. Дербенцева
О.І. Євтушенко
О.В. Попович

Г.В.Юровська

адреса в ЄДР http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17083967
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: